На головну    Усі новини

3 грудня – 80 років від народження українського письменника Володимира Міщенка

Володимир Іванович Міщенко народився 3 грудня 1937 року в Слов'янську. В одному з листів на свою батьківщину він повідомляв: «Наша родина (мати Катерина Кирилівна, старші сестри Раїса та Ліна) мешкала у Слов'янську до 1948 року. Батька Івана Івановича Міщенка майже не пам'ятаю, він загинув на фронті 1942 року. Ми жили поблизу залізничної станції (автобусна зупинка «Восьмиквартирна»). Час від часу переїздили в сусідні села (Прелєсне, Вингулівка, Билбасівка). Це залежало від того, де надавали роботу нашій матері-вчительці. У 1948 році її призначили директором Баннівської (Святогірської) школи-санаторію. Так ми опинилися в Банному. Там я закінчив школу, звідки поїхав у Донецьк і вступив до педагогічного інституту (1954)».

У своїй поетичній творчості Володимир Міщенко значне місце відвів дорогим серцю рідним місцям. Так, Слов'янськ періоду війни поет оспівує у вірші «Де содовий дихає в хмари...». У самій назві уже згаданий один із промислових велетнів, який тоді діяв у Слов'янську - содовий завод. Воротами міста був залізничний вокзал, поруч з яким знаходилася батьківська оселя. Але війна, розпочата фашистами у червні 1941-го року, відібрала в автора, як і в тисяч інших дітей, дитинство, до багатьох не повернула з фронту батьків:

З дитинства залишилися в його пам'яті руїни, «з бомбування осліплий вокзал... Біля скверу, де пустка руїни, - Мовчазний Кобзаря п'єдестал». Біль за спустошений рідний край, передається в словах: «Рідне місто! В суворій мовчанці Ти стояло, немов інвалід». Це враження від 1943 року, тоді майбутньому авторові було лише 6 років. Але поступово місто загоювало воєнні рани, у чому заслуга роботящих земляків-слов'янців:

Поклоніння рідному краю знаходимо ще в одному з віршів В. Міщенка - «У Слов'янську». Прекрасні велетні природи - дуби та осокори, ці «замислені слов'яни», «велетні-бояни», у рідному місті зростають «під вільх задумані пісні», «під шум слов'янської калини». Відвідавши батьківщину, ще раз оглянувши таку красу, поет завершує вірш такими словами: «І я відчув себе дитинною. І уклонився цим дідам». Один з кращих сонетів В. Міщенка - «Спинилась ніч на Карачун-горі...» - теж присвячений дитячим рокам, проведеним у Слов'янську.

Наступні одинадцять років Володимира Міщенка пройшли в іншому прекрасному місці Слов'янщини - селі Банному (тепер - Святогірськ), поруч з Сіверським Дінцем та Святими Горами - це 6 років навчання у школі, а потім 5 років у педінституті. Згадуючи своє дитинство, він писав: «Наша сім'я мешкала в ті далекі п'ятдесяті роки на вулиці Жовтневій у Банному, це поряд з лісовою санаторною школою. Хата наша була стара, довоєнна...». В іншому листі доповнював: «... Ми з Банного виїхали всією сім'єю десь у 1959 році. Жили в Краматорську, Горлівці, Донецьку...».

Чарівна природа Святих Гір, таємничі діброви, запашні луки, піщані кучугури лівого берега Дінця, могутні крейдяні сосни на скелях правобережжя - усе це схиляло до ліричних роздумів, мимоволі налаштовувало на поетичний лад. Уже в п'ятому класі я почав складати римовані рядки; аматорство поступово переросло в потребу душі. А справжній, непереборний потяг до поезії я відчув саме тоді, коли до нас, у Святогірськ, завітав Володимир Миколайович Сосюра».

З 1954 до 1959 року В. Міщенко навчався на історико-філологічному факультеті Сталінського педінституту (сьогодні Донецький національний університет). В одній групі з ним засвоював ази науки й майбутній Герой України, поет і правозахисник Василь Стус. Два літніх дні 1955 року В. Стус провів в гостях у Володимира, в Святих Горах. «Ночували ми на горищі нашої хати, аби не мучитися в задушливій після денної спеки кімнаті. Багато було мовлено-перемовлено за ті дві короткі липневі ночі. Незважаючи на свої вісімнадцять літ [на той час В. Стусу було 17 років], Стус уже тоді вражав неабиякою ерудицією та начитаністю», - згадував пізніше В. Міщенко.

Наш земляк Володимир Міщенко залишив після себе добру пам'ять. Читачеві запам'яталися його поетичні збірки «Таємниця осіннього листя», «Квітневі телеграми», «Незабутні адреси», «Березільні вітражі» та повість «Не забудь мене». Газета «Літературна Україна» відмічала, що «внесок Володимира Міщенка в українську літературу значущий філософським осмисленням життя, блискучою стилістичною майстерністю, світоглядною цілісністю, яка ґрунтується на глибинному розумінні літературного процесу та фундаментальних, енциклопедичних знаннях».

Його любов до рідної землі, простота, порядність та щирість, вірність у дружбі завжди будуть прикладом для наступних поколінь. Як поет та журналіст наш земляк своїм полум'яним словом боровся за правду і честь, за гуманізм, за рідне слово.