На головну Усі новини
160 років від дня народження Івана Франка
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області.
Батько Франка — простий селянин-коваль — обробляв землю і працював у своїй кузні. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни. На краю села стояла його кузня. Сюди з усіх околиць сходилося багато людей послухати розумної поради Яця-коваля, почути новини, погомоніти про своє убоге сільське життя.Ніжно і гаряче любив Франко свою матір. Вона була його найщирішим другом і наставником. Від матері він уперше почув цікаві казки і чарівні пісні, від неї перейняв любов до праці і народної пісні. Образ матері залишився в спогадах Франка на все життя.
Дитинство Івана Франка проходило серед чудової підгірської природи. Змалку він полюбив природу свого краю, рідне село, а найбільше щирих і працьовитих людей, яким присвятив усю свою творчість.
Коли Франкові було 6 років, батько помітивши у хлопця любов до науки, віддав його до школи у сусіднє село Ясеницю-Сільну. Тут Франко навчився читати і писати німецькою і польською мовами. Українською мовою читати й писати навчив його дядько, материн брат, у якого жив хлопець.Після дворічного навчання в Ясениці-Сільній Іван Франко вчився в так званій нормальній школі в місті Дрогобичі. У школі панували жорстокі звичаї, учнів примушували один одного бити різками. Учителями в школі були ченці з одного такого ченця розповів Франко в оповіданні «Отець гуморист».
Та, незважаючи на такі умови, Франко вчився дуже добре. В кінці першого року навчання він склав краще від усіх екзамен і став першим учнем. Коли Франка викликали, щоб вручити йому нагороду він почув ззаду голосне схлипування — то з радощі плакав його батько, який був присутній на екзамені.У вільний час Франко багато читав творів художньої літератури німецькою, польською і українською мовами.
В ці роки він ознайомився з творами найвидатніших письменників світу, творами українських письменників — Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Руданського та ін. Улюбленою книгою Франка став «Кобзар» Шевченка, якого він знав майже всього напам’ять і з яким ніколи не розлучався. Уже з перших класів Франко почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця навчання в гімназії складалася з 500 книг.
Франко рано почав збирати народні пісні. Спочатку він записував їх з уст матері, а пізніше — від робітників і селян, з якими доводилося йому зустрічатися під час літніх мандрівок. За роки навчання в гімназії він записав понад 800 народних пісень, частина яких пізніше була надрукована.В гімназії почалася і літературна діяльність Франка. Молодий гімназист почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською. Франко також багато перекладав з німецької, грецької та польської мови.
Закінчивши Дрогобицьку гімназію у 1875 році вступив до Львівського університету на філософський факультет.З властивим йому запалом, любов’ю до праці і науки Франко дні і ночі просиджував над книгами, писав твори, відвідував студентські збори, брав участь у наукових та політичних дискусіях.Під час навчання в університеті Франко розпочав писати оповідання про галицьких робітників і селян, життя яких він добре знав. Він перший в українській літературі правдиво показав життя промислових робітників та їх боротьбу з власниками заводів та фабрик. В цей час Франко пише також ряд революційних поезій і друкує їх в журналі «Друг». У 1876 році Франко написав великий вірш «Наймит». В образі наймита, що обливається кривавим потом і працює на багатіїв, Франко змалював життя поневоленого українського народу.
Діяльність Франка та його товаришів налякала їхніх політичних противників. У поліцію посипалися доноси. На початку 1877 року був заарештований редактор журналу «Друг» М. Павлик, а через деякий час Франко і вся редколегія журналу. Арешт глибоко вразив Франка. «Дев’ять місяців, пробутих у тюрмі, були для мене тортурою,— писав пізніше Франко.—Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14—18...»Незважаючи на тяжкі умови перебування у в’язниці, він не занепадав духом. Тут Франко написав відомий революційний вірш «Товаришам із тюрми», у якому закликав молодь боротися за нове життя і щастя народу.Вийшовши з в’язниці, Франко розгорнув велику громадську й літературну діяльність і продовжував навчання в університеті. У цей час він написав такі найкращі свої вірші, як «Каменярі», «Гімн», повість «Боа констріктор» та багато інших художніх і наукових творів.Франко налагоджує зв’язки з робітничими організаціями, виступає в гуртках з доповідями і лекціями. Для робітників Франко писав невеликі книжки, в яких роз’яснював, що таке соціалізм та як треба робітникам боротися за краще життя.
Стомлений працею та постійними злиднями, Франко на початку 1880 року поїхав у село, де йому товариші обіцяли приватні уроки та відпочинок По дорозі його заарештували. Незадовго до цього в селі Москалівці хтось стріляв у старосту і поранив його. Під час трусу у селян знайшли журнали, у яких друкувалися твори Франка. На цій підставі Франка обвинуватили в підбурюванні селян проти влади. Хворого письменника кинули до в’язниці, до тієї страшної ями, яку він потім описав в оповіданні «На дні».
Про цей другий арешт 1880 року Франко говорив як про найтяжчий момент свого життя.Та, незважаючи на такі неймовірно тяжкі умови, Франко не покладав рук, не занепадав духом, не відрікся від своїх переконань, а сміливо ішов своїм шляхом. Живучи на селі, він вів агітаційну роботу в таємних гуртках молоді. У цей час Франко написав ряд відомих творів, зокрема історичну повість «Захар Беркут» та велику повість «Борислав сміється», у якій змалював боротьбу галицьких робітників проти капіталістів.
1883 року Франко переїхав до Львова. У Львові він продовжував ще з більшою енергією працювати в журналах, газетах. У 1887 році вийшла з друку одна з найкращих збірок віршів Франка під назвою «З вершин і низин», яка починалася знаменитим віршем «Гімн». Франко був у цей час уже всесвітньовідомим письменником, його знали далеко за межами Галичини. Українські і польські робітники, селяни вважали Франка своїм другом і захисником, а галицька передова інтелігенція визнавала його своїм керівником..У 1889 році Франка заарештовують втретє. На цей раз його обвинувачують в тому, що він ніби агітував за відрив Галичини від Австро-Угорщини. За браком доказів справу було припинено.Вийшовши з тюрми, Франко, як і після перших двох арештів, знов з великою енергією береться за роботу. Він знайомиться з працями російських революційних діячів, разом з дружиною пересилає до Росії заборонену літературу.У цей період Франко познайомився з українськими письменниками Михайлом Коцюбинським та Лесею Українкою, з якими щиро подружив.
Через важкі матеріальні нестатки, утиски та переслідування поліції Франко не мав змоги закінчити університет, хоч і був уже видатним ученим. Лише коли Франкові було 36 років, він завершує свою освіту. У 1892 році Франко їде у Відень і там складає іспит на звання доктора філософських наук. Він мав намір стати професором Львівського університету. Проте влада не допустила найбільшого ученого Галичини до викладання в університеті, боячись революційного впливу Франка на молодь. Але й ця невдача не похитнула Франка, він продовжував працювати на користь свого народу.
Своєю літературною творчістю і громадською діяльністю Франко заслужив великої пошани свого народу. За сорок років літературної, наукової і життя, громадської діяльності Франко написав дуже багато творів. Усе ним написане може скласти майже сто томів книг. Іван Франко був невтомним трудівником і людиною різностороннього обдарування. Все своє життя, від ранньої молодості до останнього дня, він, не покладаючи рук, працював для свого народу. Тяжка праця, постійні утиски і переслідування поліції, арешти, матеріальна скрута рано підірвали здоров’я Франка. У 1908 році письменник тяжко захворів.Франко лікувався на курортах Європи, приїздив в Україну, в Одесу. Коли йому ставало легше, він продовжував працювати. Писав нові художні твори, критичні та наукові праці.
У 1914 році вибухнула перша світова війна. Галичина опинилася в центрі воєнних дій. З гнівом і обуренням Франко засудив страшну, братовбивчу війну: «Для чого і в ім’я чого? Адже подумати тільки, десятки тисяч загинуть у цій страшній, дикій бойні». Франко пильно приглядався до подій воєнного часу і розумів, що війна повинна внести якісь зміни в життя народів, «Після війни,— писав Франко,— повинен виступити і виступить грізний месник —сам народ». 28 травня 1916 року Іван Франко помер. Незважаючи на близькість фронту, похорон Франка перетворився и багатотисячну народну маніфестацію. Преса понад п’ятдесяти країн відгукнулася на смерть видатного сина українського народу. Тіло поета поховане на Личаківському кладовищі у Львові.
