На головну    Усі новини

23 квітня – 95 років від дня народження Василя Земляка

Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк, справжнє ім’я якого Василь Сидорович Вацик, в українську літературу 50-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід.

Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.Та лише «Лебедина зграя» найпереконливіше засвідчила висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося…

Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам’яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про духовні і моральні основи буття народу:«Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин, так само як ти відповідаєш, перед світом за мене й за мільйони таких, як я. У цій обопільності ми єдині, хоч ти все, тоді як я без тебе ніхто. Ти в кожного одна, бо хто хоче мати дві батьківщини — той залишається без жодної. Доки ти є — ми вічні. Ми вистояли завдяки тобі, найвищому з понять, яке будь-коли сотворяли і обіймали люди».