На головну    Усі новини

135 років від дня народження Івана Кочерги

Народився Іван Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничника. Родина часто переїздила і лише 1891 р. постійно оселилася в Чернігові, де 1899 р. юнак закінчив гімназію.

Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті університету. По закінченні, в 1903 p., повертається до Чернігова й вступає на службу. Проте Київ, мистецьке життя, накладаючись на світ літературних і театральних уподобань юнака (Гете, Гофман, Метерлінк, Гейне, Тік, Скріб, Новаліс, казки та легенди різних народів), справили сильне враження на І. Кочергу. З 1904 р. він починає виступати з театральними рецензіями на сторінках чернігівських видань.

Від початку 20-х років у творчості драматурга помітний дедалі пильніший інтерес до повсякчасних тривог і надій людини. У цей переламний період своєї творчості І. Кочерга починає писати українською мовою, і виявляється, що вона в нього, хоч подекуди і є книжною, все ж звучить природніше, ніж російська. 1925 р. драматург завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю», романтично забарвлена колізія якої хоч і розгортається в рамках анекдотично-водевільного сюжету, проте спонукає глядача замислитися над серйозними життєвими проблемами. В основі твору — ізнов ідея гонитви за мрією. Критика 20-х років за варіацією відомої ідеї досить резонно відшукувала глибший зміст і пропонувала весь твір «розглядати, як складну соціальну алегорію».Окрилений успіхом, драматург створює «Алмазне жорно» (1927). В творчій еволюції драматурга ця п'єса посідає важливе місце. Уже вкотре автор відшукує варіант наближення мрії (можна пригадати в цьому зв'язку і «Синього птаха» Метерлінка) через бажання Стесі врятувати Василя, ватажка повстанського загону часів Коліївщини, за допомогою «алмазного жорна».

Герої п'єси не просто слугують розкриттю певної ідеї автора - тут уже виразне поетичне занурення в складні соціальні обставини. Певна річ, більшість героїв «розведено» по різних таборах: з одного боку, - недавно повстанці, а з іншого, - представники польського панства. Проте І. Кочерга аж ніяк не домагався чіткого класового поділу (це засвідчує постать судді Дубровського - психологічно ціліснісна й багатовимірна).

Наступного 1928 р. драматург створює кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних із сучасною йому тематикою; з'являються комедія «Натура і культура» (1928), драма-феєрія «Марко в пеклі» (1928), низка так званих кооперативних п'єс. Сьогодні легко зауважити плакатну одновимірність останніх, типових для 20-х років агіток, хоча, ймовірно, сюжетні зав'язки для них автор брав безпосередньо з реальної дійсності. У фабулі «Марка в пеклі» І.

Кочерга обігрує ідею народного переказу про Марка Пекельного: не обійшлося і без впливу популярних інсценізацій у 20-ті роки гоголівського «Вія», «Енеїди» Котляревського, а також давнього захоплення Гофманом. Складна інтрига, фантастичні обставини дії, яскравість сатиричних барв зумовили успіх вистави. У цей час І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему «Свіччине весілля» (1930; інша назва - «Пісня про Свічку»).

Давно знайомий письменникові душевний біль від невідповідності між ідеалом краси й суворими буднями тут дав до певної міри навіть несподіваний ефект. Знову повернувшись до історії, письменник саме цим твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.Добі, коли була створена драматична поема «Свіччине весілля», особливо імпонував такий животрепетний мотив, як героїка боротьби за визволення від соціального й національного гніту. До того ж він освітлювався й поетизувався ніжною «партією» Меланки, образ якої, пояснював І. Кочерга, є поетичним символом України, що «з пітьми віків та через стільки бур» пронесла незгаслим живий вогник прагнення волі.

Ще одна із цікавих для І. Кочерги ідей - наповненість одної миті. Ми зустрічаємося з нею і в деяких пізніших творах драматурга («Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946). Ще в 10-х роках він нотував задум п'єси, в якій мав розкрити цей «релятивізм» плину часу. Які ж обставини спонукали драматурга знову повернутися до нього? Чи не через те, що його уяву вже вкотре тривожить образ Карфункеля, того демона душевного болю, з яким ми зустрічалися і в п'єсах «Пісня в келиху», і на сторінках житомирської періодики кінця 20-х - початку 30-х років? З початком Великої Вітчизняної війни І. Кочерга живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури Академії наук України. У цей період він створює кілька невеличких драматичних творів, які, однак, не стали досягненням автора.

Повернувшись 1944 р. до Києва, драматург реалізує давній задум і створює романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція - 1946), вперше звернувшись до образу реального діяча.Ярослав Мудрий поданий не тільки як державний діяч, а й як сповнена звичайних слабкостей людина. Однак князь має силу все підкоряти вищій меті свого життя, хоч би як це було часом болісно І. Кочерга замислив «Ярослава Мудрого» як історичну трагедію. Однак деяка ідеалізація образу великого князя, надто прозорі сучасні акценти не дозволили авторові домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

У повоєнні роки І. Кочерга основні творчі сили віддає роботі над драматичною поемою про Т. Шевченка «Пророк» (1943). Однак п'єсі забракло головного - повнокровного й глибокого образу Кобзаря.

Помер І. Кочерга 29 грудня 1952 р.