«У нашій пам’яті назавжди»: до 120-х роковин від дня народження Максима Рильського

Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Тадея Рильського та простої української селянки Меланії Чуприни. Батько походив із заможного польського поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Рильського був київським міським писарем за часів Б. Хмельницького). Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета. Його дитячі роки минули в с. Романівка на Житомирщині – в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні природою.

Протягом 1908-1915 рр. Максим вчився в Києві ( з третього класу) в приватній гімназії педагога В.П. Науменка, здобувши там глибоку гуманітарну освіту.

У 1907 р. він почав друкувати поезії, а в 1910 р. видав першу поетичну книжку «На білих островах», друкував поезії в журналах «Українська хата» і «Шлях».

Перша книга Максима Рильського з’явилася друком, коли авторові ледве виповнилося 15 років. Була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою « На білих островах». Так само меланхолійно-романтичні й найменування її підрозділів: «Вінок рясту», «Intermezzo». «З сердечних глибин», «Осінні пісні», «З вечірніх мелодій», «Блакитне озеро»… З самого цього переліку простежуються ідейно-емоційні домінанти образного світу юного лірика: незбагненна краса природи, нерозділене кохання, недосяжність ідеалу. Прикметно, що вже на світанку творчого шляху поета вабить осінньо-вечоровий «мінор», а не бадьоро-оптимістичні весняно-вранішні акорди. Якби спробувати вкласти всі головні мотиви й настрої тої книжки в межі одного жанру, була б це, мабуть, елегія – лірична п’єса медатативно-меланхолійного змісту, перейнята журливо-сумовитими настроями, мріями й неясними сподіваннями.

Здається важко було запримітити у цих, переважно ще зовсім наївних, хоча й досить вправних, віршах печать небуденного таланту. Однак його таки помітили, а молодий композитор Яків Степовий навіть поклав на музику три вірші збірки.

З 1915 р. М. Рильський – студент медичного факультету Київського університету,через два роки продовжив навчання на історико-філологічному, але революція, громадська війна змусила його перервати освіту й переїхати в село, де він вчителював в початковій школі. У літературних колах М. Рильський належав до групи «неокласиків». «Неокласиками» іменували неформальне об’єднання українських письменників і критиків 20-х років, до якого належали, зокрема Микола Зеров (духовний лідер гурту, його програмний голова), Павло Филипович, Михайло Драхмара, Освальд Бургардт. Усі вони були близькими друзями.

Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії.

Одна за одною з’являються поетичні збірки « На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У вірші «Коли усе в тумані життєвому» ( збірка «Під осінніми зорями») поет оспівав вічність мистецтва, нетлінність його творів, по суті сформулював естетичне кредо митця:

В тобі, мистецтво, у тобі одному Є захист: у красі незнаних слів, у музиці, що вроду, всім знайому, втіляє у небесний перелив; В тобі, мистецтво, - у малій картині, Що більша над увесь безмежний світ! Твої діла – вони одні нетлінні, І ти між квітів найясніший квіт.

Ці рядки привели Максима Рильського 1931 р. у застінки НКВС. Його звинувачували в причетності до контрреволюційної організації – Спілки визволення України, якої, і це «органам» було добре відомо, насправді не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений « за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів», яку відкривала відома «Декларація обов’язків поета і громадянина» з її напівзмушеним, але й напівсирим зобов’язанням перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві».

Помітно звузивши сферу своєї поетичної духовності – з її тематичного поля випало майже все інтимно-особистісне, переважно в його непростих, драматичних аспектах – М. Рильський тим часом зумів визначити в 30-х роках як основну тему своєї поезії – тему патріотизму. В подальшому виходять його збірки - «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940), «Чаша дружби» (1946), «Вірність» ( 1947), «Мости» (1948), «Братерство» (1950), «Наша сила» (1952), «Сад на морем» (1955).

У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою збірки «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942-1944), «Неопалима купина» ( 1944) і багато інших. У повоєнні десятиліття в житті поета настали трагічні часи: безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Творче відродження поета припадає на пам’ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського – «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. Збірка «Троянди й виноград» була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості.

Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Сам Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотиться на ниві «сузір’я кіп», «ллється дзвін коси серед густих отав» тощо. Саме цієї пори зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський , правда , не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся - і серце аж замре, А надто як воно уже, на жаль, старе – Чи то підтоптане…Держімо у секреті, Чому ми, друже, цвітіння любим третє!

Ці поезії чутливо відгукнулись на нові явища суспільної самосвідомості, ідеї гуманізації, «олюднення», душевного «відігрівання» людини й суспільства після доби репресій, повернення почуття людяності, краси, добра – ці провідні мотиви разом із довірливими освідченнями самого автора, з його нелегко набутими філософським досвідом і «пам’яттю серця» створюють чисту, живлющу й надзвичайно гуманну духовну атмосферу «завершальних» книг.

Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду. Перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом Верховної ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Поет помер 24 липня 1964 р. після тяжкої хвороби (рак).

Книжкові джерела

Рильський, Богдан Максимович. Мандрівка в молодість батька / Б. М. Рильський. – 2-ге вид. доп. – К. : Київська правда, 2004. – 144 с. : портр., фото.

Ця книжка - синівські спогади про батька - славетного українського поета-класика Максима Рильського, про рідних та близьких йому людей, які жили в складну й драматичну епоху 30-60-х років 20 ст.

Упорядкування Київського літературно-меморіального музею М. Т. Рильського. Використані в книжці фотодокументи взяті з фондів літературно-меморіального музею М. Т. Рильського та сімейного архіву.

Незабутній Максим Рильський : спогади. – К. : Дніпро, 1968. – 430 с. : портр.

Далеко не всі факти життєвого і творчого шляху Максима Рильского відомі цінителям його таланту. Цей збірник має розповісти читачеві про Максима Рильського як поета, людину і громадського діяча.

Спогадами про видатного поета діляться люди, які близько знали його в житті і творчій праці, дружили з ним чи багато разів зустрічалися на різних форумах, з’їздах, під час відпочинку, на полюванні чи вдома. Серед них: Павло Тичина, Іван Козловський, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Андрій Малишко, Платон Воронько, Михайло Стельмах, Іван Драч, Дмитро Павличко та ін.

«Слово о полку Ігоревім» та його поетичні переклади і переспіви / вступна ст. Л. Махновця. – К. : Наукова думка, 1967. – 520 с.

Максим Рильський плідно продовжував традицію поетичного трансформування і самостійної творчої розробки ідей та образів «Слова».

Йому належить поетичний переспів «Слова о полку Ігоревім» - «Слово про Ігорів похід».

Поетичні образи «Слова о полку Ігоревім» піднялися на смертний бій проти кривавого ворога - фашизму, в відомій поемі Максима Рильського «Слово про рідну матір». Присутність «Слова» ми бачимо і в інших поезіях Максима Рильського - «Записна книжка», «Слово про тугу й щастя» та ін.

Вервес, Григорій Давидович. Максим Рильський в колі слов'янських поетів / Г. Д. Вервес ; АН УРСР, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Наукова думка, 1972. – 312 с. : іл., фото.

Розкриваючи багатогранний поетичний світ М. Рильського, одного з найбільших поетів сучасності, в зв’язках з поезією таких видатних митців слова XX ст., як В. Брюсов, О. Блок, М. Маяковський, П. Тичина, Ю. Тувім, Л. Новомеський, В. Незвал та ін., автор зосереджує увагу на співвідношенні традиційного й новаторського в творчості українського письменника, на специфіці його образної системи, своєрідності типізації. В книзі вперше зроблена спроба визначити загальнослов’янський контекст поезії Рильського, розкрити самобутність його поетичного голосу, показати дійовість його слова в тих великих духовних пошуках, якими живе передове людство нашого часу.

Білодід, Іван Костянтинович. Поетична мова Максима Рильського : до 70-річчя з дня народження поета / І. К. Білодід ; відповід. ред. Г. П. Їжакевич ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. : Наукова думка, 1965. – 174 с. : портр.

Це монографічне дослідження висвітлює формування і розвиток словесно-художнього мистецтва М. Рильського у безпосередньому зв’язку з історією української віршованої мови. В праці схарактеризовані передові традиції культури поетичної мови в українській і російській літературі, боротьба проти модернізму і символізму.

В семи розділах книги висвітлені як висновки про культуру української поетичної мови літератури соціалістичного реалізму, теоретичні проблеми боротьби за художньо-реалістичну поетичну мову, так і спеціальні питання словесно-художньої майстерності поета. Висвітлені такі компоненти поетичної мови М. Рильського, як афористичність вислову, епітет, образність, ремінісценції, засоби інтимізації, ритмомелодика, звукоживопис, крилатість слова та ін.

Періодичні видання

Фільц Богдана. Корифей української культури XX століття : До 110-річчя від дня народження Максима Рильського / Б. Фільц // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 2. – С. 12-16: іл. – Бібліогр.: 5 назв.

Силенко О. В. Максим Рильський – вірний лицар рідної мови : [усний журнал] / О. В. Силенко // Шкільна бібліотека. – 2009. – № 6. – С. 6-8. (Переглянути)

Волгіна, Тетяна. "Вічний промінь спогадів..." / Т. Волгіна // Кур`єр Кривбасу. – 2011. – № 264-265. – С. 346-354.

Панченко, Володимир. Від "Білих островів" до "Знака терезів" (Поезія Максима Рильського 1910-1932 рр.) / В. Панченко // Слово і час. – 2006. – № 1. – С.3-14

Аношкіна Г. "Читачу! Поглянь, усміхнись: я твій, я не вмер, я живий!" М. Рильський : урок-конференція з української літератури : 11 клас/ Галина Аношкіна //Українська мова й література в сучасній школі. – 2012. – № 10. – С. 67-70. – Бібліогр.: 3 назви.